Майже 5 років минуло з моменту виходу «Вбивства у “Східному експресі”» і десь стільки ж часу було відомо, що продовження в розробці. «Смерть на Нілі» мала вийти ще у 2020 році, але закриття кінотеатрів на карантин сказало своє слово і картина два роки пролежала на полиці. Втім, історію віком у 80 років не злякати зменшенням актуальності через настільки крихітну затримку. Тож «Смерть на Нілі» стала окрасою цьогорічного лютневого прокатного періоду.

Класичний детектив

Твори Агати Крісті екранізували не раз. Навіть для «Смерті на Нілі» це друга екранізація, хоча перша була достатньо давно, щоб уже за неї й забути. На цей раз найкращого у світі детектива Еркюля Пуаро занесло до Єгипту, де він за майже випадковим збігом обставин став почесним гостем на весіллі казково багатої та сліпучо красивої британки Ліннет Ріджвей (Ґаль Ґадот) та харизматичного простака Саймона Дойла (Армі Гаммер). Вони зустрілися незадовго до цього у одному з закладів Лондона, де їх познайомила тоді ще наречена Саймона — Жаклін де Беллефорт (Емма Маккей). Ця зустріч стала переломною для всіх трьох і, як ми дізнаємося згодом, знищила життя їм та не тільки ефектом доміно. Власне цей сплутаний в клубок набір фатальних подій, який розпутуватиме Пуаро, і стане центральним елементом розповіді.

Та історія починається не в одному з вишуканих ґенделів Лондона. Стрічка відкривається короткою знебарвленою передісторією тоді ще не відомого Еркюля з часів Першої Світової, де він своїм блискучим розумом рятує свою роту. У процесі він отримує шрами на обличчі, що попри свою жахливість не стають на заваді кохання його дівчини, а тільки причиною завести крутезні вуса, аби їх приховати. Втім, ще до закінчення війни, його кохана помирає. І ця душевна рана залишає не один слід в картині. Вкраплення любовної, помітно відірваної від основної детективної, лінії суттєво штовхає комплексність історії вперед. Хоча й не робить її чимось глобальнішим за класне детективне розслідування.

А воно вдалося, як і в попередньому фільмі серії — «Вбивстві у “Східному експресі”». Цього разу порядок дій дещо змінився, спочатку нам дають довгу експозицію для знайомства з персонажами, їхніми взаєминами та звичками і тільки тоді (десь так в останній третині) відбувається злочин, а рушниці починають почергово стріляти. Унаслідок цього перші дві треті можуть здатися дещо затягнутими, та вони добре компенсуються кульмінацією і дають довше попрацювати над вибудовою тенет власних припущень.

Відгомін імперських часів

Творці фільму доклали чимало сил для правдоподібного відтворення епохи. Красиві, зроблені в стилі 30-х, вбрання і вдало оформлені оточення милують око. Типово для кімнатного детективу, локацій в картині небагато і більішсть часу ми проведемо в одній. Навіть в тривалій експозиції, ми переважно спостерігатимемо за подіями на кораблі, що й стане місцем злочину. Та за його межами нам мигцем покажуть тогочасний Єгипет під контролем Британської імперії, поштрикають в бік неприємних соціальних обставин епохи, як от натягнутого ставлення до інших рас, сумнівів в здатності жінок самостійно вести бізнес чи комуністичних віянь. А вже пізніше покажуть змушену приховувати свої стосунки, через тогочасні норови, пару. Усе це місцями віддає штучністю і надмірною вилизаністю. У голові те й діло виринають кадри з «Індіана Джонс у пошуках втраченого ковчега» та того як зображували хай на 5 років пізніший, але приблизно тогочасний, Єгипет там. Однак загальним враженням ці моменти не шкодять.

Класним доповненням до костюмів стала робота стилістів. Зачіски у героїв бомбічні. А які вуса та бороди в центральних персонажів! Після перегляду картини складно втриматися, щоб не почати відпускати вуса як в Еркюля Пуаро.

Всіяне зорями небо

На акторському складі в «Смерті на Нілі» явно не економили, як і в попередній стрічці. Усі на своїх місцях, шалено красиві та відмінно грають. Особливо приємно бачити Емму Маккей, яка багатьом знайома за роллю Мейв з «Сексуальної освіти». А виконавець головної ролі, Кеннет Брана, підкорив моє серце своїми
експресивними допитами підозрюваних та фінальною безмовною сценою.

Втім, воно й не дивно, адже в таким замкнутих картинах, де кількість дійових осіб помітно обмежена і кожен з персонажів грає важливу роль для загальної історії — слід працювати на повну. Цьому акторському складу це вдалося.

Цей тиждень у кінопрокаті запамʼятається мені розкопуванням старовинностей. У один день вийшли пригоди Натана Дрейка, що шукає скарби минулого, та екранізація майже столітнього детективного роману, який попри всі “але” добре зберігся і захоплює досі. «Смерть на Нілі» красивий фільм, вік сценарію якого помітний, але не шкодить. Вас до кінця триматимуть в здогадках щодо особи справжнього злочинця, а опісля проведуть жирну лінію під тутешніми роздумами на тему кохання через історію самого Еркюля. І цього бракує в сучасному світі. За останні пʼять років помітних картин формату “детектив в кімнаті” вийшло всього три і в прихильників жанру не те щоб був широкий вибір. Так, він давно пережив свій розквіт і зараз сприймається багатьма як архаїзм, та все ще здатен створювати емоції та тримати в напрузі. І «Смерть на Нілі» чудовий тому доказ.